Irengloria

01 травня 2012 @ 20:36

Акція "Засери своє місто!" щороку здобуває дедалі більшу народну підтримку, принаймні, судячи з парку недалеко від мого будинку. Зрозуміло, що кілька вихідних підряд - чудова нагода для пікніків, тож навіщо кудись пертись, якщо можна розташуватись прямо на газоні за півхвилини ходи від будинку. Так само, можна зрозуміти тих, хто залишає сміття просто на галявині або кидає біля переповненої урни, хоч до сміттєвих баків на найближчому подвір'ї щонайбільше кількасот метрів - може, за цим стоять не банальні лінощі, а намагання долучитись до вирішення проблеми безробіття шляхом створення додаткової роботи прибиральникам. Можливо, у декого присутній ще глобальніший мотив - розповіді про те, що декотрі європейські міста брудніші, ніж Київ (я кілька разів чула це про Париж) досить популярні, тож місцеві засранці виконують цивілізаційну місію, керуючись уявленням, що "до Європи нам срать і срать єщьо". Але не можу зрозуміти, який кайф смажити шашлики на галявині, де розташувались ще з десяток таких же компаній, в результаті чого утворилась неслаба димова завіса. Я страждала від диму пару хвилин, поки йшла вздовж озера, а от ті, хто там сидить кілька годин без протигазів - це або екстремали, що загартовуються в несприятливих умовах, або відверті мазохісти. Тим більш, парк невеличкий, з будь-якого місця видно будинки, тож обід "на дикій природі" втрачає сенс. До того ж мешканці навколишніх будинків в парку вигулюють собак, і особливо кумедно дивитись, коли пес без повідка і намордника підбігає до компанії, що смажить шашлики, і цупить шмат м'яса. Чомусь такі моменти взаємного зіткнення жлобства породжують відчуття специфічного морального задоволення :)

8 коментарів | Прокоментувати

30 березня 2012 @ 04:00

(no subject)

Дякую всім, хто відгукнувся на питання в минулому записі. Поштовхом до ньго було обговорення у

feminism_ua. І раніше не раз помічала, що при обговоренні згвалтувань згадка про віктимну поведінку жертви іноді викликає різке несприйняття, яке мене завжди дивувало. Очевидно ж, що принаймні частини злочинів можна було уникнути, якби жертви поводились інакше (це стосується не лише згвалтування, а й інших злочинів), тож вказівка на необережність чи нерозважливість жертви принаймні у декотрих випадках є слушною.

Для порівняння я спробувала змалювати гендерно нейтральну ситуацію, де фігурує дуже зручна мішень для злодіїв. На жаль, відгуків малувато, але і в них вималювалась досить розмаїта картина - від безумовного співчуття до явної вказівки на те, що так може поводитись явний лопух. В більшості, попри співчуття, присутня явна чи неявна вказівка на те, що сп'яніння підвищує шанси бути обікраденим, і поруч із тезою "таке могло статися з кожним" присутня думка про те, що можна бути уважнішим, що жертва не була цілком випадковою мішенню.

В зв'язку з дискусіями навколо віктимності спадає на думку розрізнення інтернального та екстернального локусу контролю. Вказівка на віктимну поведінку жертви, схоже, викликає негативну реакцію у прихильників екстернального локусу контролю. На перший погляд, зображення жінок як безумовних жертв могло б відповідати певному типу феміністської ідеології, яка представляє жінку як жертву патріархату. Однак, при глибшому розгляді, за цим криється ідея про те, що жінка - пасивний об'єкт, від якого нічого не залежить. Тоді як визнання, що поведінка жертви іноді сприяє злочину, в перспективі веде до зменшення злочинів. За декотрими даними, майже в чверті випадків жертва згвалтування провокує злочин (активна віктимна поведінка), а ще в третині - сприяє йому (пасивна віктимна поведінка). Таким чином, обережніша поведінка жертв могла б відвернути понад половину згвалтувань. Правда, для цього слід вважати, що від жінки теж щось залежить, що в багатьох випадках вона не є пасивним об'єктом в руках гвалтівника. Однак, як не дивно, усвідомлення цього і бракує декотрим феміністкам.

50 коментарів | Прокоментувати

25 березня 2012 @ 01:34

(no subject)

Шановні френди, скажіть, як би ви відреагували, почувши від свого приятеля таку історію

Уявляєш, недавно мене обікрали якісь паскуди. Днями ввечері зайшов із друзями в бар, випили, мене трохи розвезло, думаю, треба йти додому, поки зовсім не відключився. Заходжу в тролейбус, купую квиток, гаманець кладу в кишеню куртки. Стою, майже дрімаю, коли через кілька зупинок зирк - а гаманця нема. Я ж його точно поклав у кишеню, ще й помацав, щоб перевірити, і це ж треба, витягли за якихось десять хвилин.

Що б ви сказали у відповідь? (Якби сказали не те, що подумали, то напишіть, що б подумали). Перепрошую, якщо запитання видається дивним, за кілька днів поясню, в чому річ. Потрібно хоча б кілька відповідей, будь ласка, висловіть свою думку.

8 коментарів | Прокоментувати

08 березня 2012 @ 22:31

(no subject)

Минулого місяця мамі зателефонували і запропонували безкоштовно отримувати газету "Вечірній Київ" (благодійна передплата для пенсіонерів від Попова). Мами якраз не було вдома, а я досить різко відповіла, що за Попова голосувати не збираємось, його макулатура нам не потрібна і взагалі прохання не турбувати. За кілька днів зателефонували знов, оскільки це було спросоння (тобто мама вже пішла на роботу а я ще не прокинулась), я добряче обматюкала тих причеп і в кінці гнівної тиради висловила сподівання, що тепер навіть у придурків із команди Попова вистачить мізків не набиватись зі своєю макулатурою. Після того не турбували, однак сьогодні в поштовій скриньці раптом виявився номер "Вечірнього Києва". Може, це просто святковий номер, який розкидали всім, але здається, це не масова розсилка, бо на газеті був написаний номер квартири.
Цікаво, це безпросвітна тупість чи прихована диверсія? І є якийсь спосіб відбитись від цього спаму, якщо він надходитиме далі? Я б іще зрозуміла, якби просто передплатили, поставивши перед фактом, але от телефонувати перед тим, отримати відповідь у стилі, зрозумілому навіть для регіоналів, і все одно надіслати - це вже дійсно зачіпає своєю безглуздістю.

13 коментарів | Прокоментувати

06 січня 2012 @ 21:33

(no subject)

Христос родився,
Ірод сказився.
І вам того бажаєм
З чим вас поздоровляєм! :)
(Цим шедевром, зафіксованим у М.Маркевича, гріх не поділитись навіть атеїстам:))

1 коментар | Прокоментувати

26 серпня 2011 @ 23:20

От кляті галичани, москалям мову запаскудили :)

У передмові до російського перекладу книги сербського богослова В.Єротича (Еротич В. Психологическое и религиозное бытие человека. - М, 2008) перекладач, описуючи труднощі перекладу, так пояснив одне зі своїх рішень:

Что касается фамилий, то здесь я оставлял транскрипцию наиболее частой фонетической передачи иностранных звуков (дифтонгов). Например, Клейн звучит привычней, чем галлицизированное Кляйн (произношение, характерное для Западной Украины).

Не раз натрапляла в російських джерелах на конкуренцію підходів до передачі власних назв, хоч там, здається, різнобій не настільки значний, як у нас. Але от відштовхування від галичан трапилось вперше, аж дивно, чому в московському виданні згадано саме галицький вплив, а не німецьку вимову.

6 коментарів | Прокоментувати

22 березня 2011 @ 04:39

Nuda veritas

Чого тільки не здатні зробити декотрі сучасні редактори, які вважають себе цнотливішими за ~~папу римського~~ священика початку минулого сторіччя

2006 року видавництво "Либідь" перевидало двотомник матеріялів Марка Грушевського. Початково дослідження було опубліковане зусиллями Наукового Товариства імені Тараса Шевченка у Львові у 1906 і 1907 роках. У праці вміщено унікальні записи про дошлюбні взаємини на "Полудневій Київщині" наприкінці ХІХ століття. У перевиданні 2006 року редактори ретельно підчистили всі "незручні" етнографічні свідчення про дошлюбні стосунки молоді (а таких матеріялів чимало, кілька повноцінних розділів) і жодним словом не згадали про це в коментарях чи передмові до перевидання.
[Маєрчик Марія. Дошлюбні інтимні стосунки серед молоді в селах і містах Східної та Центральної України на початку ХХ століття // Україна модерна, № 6(17) - с.103-104]

Правда, цнотливців ніколи не бракувало - в цій же статті Маєрчик зазначає про дослідження В.Ястребова, звідки в "Киевской Старине" вилучили кількасторінковий фрагмент з описом звичаєвого устрою дошлюбних стосунків. На щастя, матеріал не пропав, він був перекладений французькою і опублікований в Парижі завдяки Ф.Вовку.

4 коментарі | Прокоментувати

21 грудня 2010 @ 21:34

(no subject)

Перевіряючи реферати, кілька разів наткнулась на Хому Аквінського. Спершу подумала, що це черговий перл електронного перекладу (з того ж ряду, що й Вербин (Ивин), Гребль (Плотин), ну а Дунс Худоба вже став класикою), але згодом виявила, що цей варіант трапляється і в наукових статтях. Може для нього і є якісь підстави, однак на рівні суб'єктивного сприйняття Хома Аквінський викликає явне відторгнення. Зрозуміло, чому існує різночитання Фома/Тома (причому це той рідкісний випадок, коли мені більше подобається тета, а не фіта - можливо, через неотомізм), а от Хома... Не здивуюсь, якщо скоро хтось додумається із архангела Гавриїла зробити Гаврила.

11 коментарів | Прокоментувати

19 листопада 2010 @ 21:47

Вот и верь после этого людям :)

Хорошо известно, что при распространении опросного листа в форме списка названий журналов, в который включено и некоторое количество несуществующих изданий, с просьбой к ученым отметить те журналы, которые они читают регулярно, значительное число опрашиваемых неизменно отмечает один или несколько из этих мифических журналов
Коммуникация в современной науке. М, 1976, с.51

Ці дані кількадесятирічної давності стосуються американських науковців, на жаль не зазначено, проводилось опитування анонімно чи ні, а також який відсоток вчених, що попались на читанні неіснуючих журналів. Про мотиви також доводиться лише здогадуватись - можливо, в деяких випадках вигадані назви були подібні до реальних і були вибрані лише через неуважність. Хоча все одно вражає, як люди, що служать істині, не проти явно прикрасити дійсність.

Правда, у студентські роки я сама якось вирішила розважитись - підготувавши роботу, яку мав перевіряти викладач, якого я не дуже поважала, я використала всього дев'ять джерел, і щоб список літератури виглядав респектабельніше, вирішила десяте просто вигадати, причому ця ідея мені спала в читалці, і я відразу ж поділилась з однокурсницею, яка із ентузіазмом взялась допомагати. Після короткої наради ми придумали прізвище автора - Ахсман (однокурсниця помедитувала на німецький лад на тему "людини з-під мосту"), назву якусь дуже розпливчасту, "видали" цей перл в Мінську 72 чи 73 року, і зрештою, за півгодини цей креатив вже красувався у списку літератури. Все пройшло чудово, робота була оцінена на відмінно, але прикол мав продовження: одна з однокурсниць, якій теж бракувало достатньої кількості джерел, вирішила запозичити з іншої роботи, і вибрала якраз мій креатив - назва звучала досить солідно. В її роботі теж нічого не помітили, але якщо врахувати, що звичка дописувати джерела, взяті з інших списків літератури, досить поширена, то не виключено, що бідолашний Ахсман і далі гуляє студентськими роботами.

5 коментарів | Прокоментувати

23 жовтня 2010 @ 19:59

(no subject)

Приклад неспівмірності парадигм: намагаючись образити, обзиваєш співрозмовника марксистом, а він це сприймає як комплімент.

18 коментарів | Прокоментувати

21 серпня 2010 @ 04:56

(no subject)

Трапилось опитування щодо часу доби, на який припадає пік продуктивності. Цікаво, що найбільші відсотки припадають на другу половину дня і вечір, а любителів попрацювати з 12 до 4 ночі набралось майже 20% (із приблизно двох тисяч респондентів). Можливо, це фейк, але все одно, не раз з'являлось враження, що суспільство підлаштоване під жайворонків непропорційно до їх кількості. До розповсюдження електрики інших варіантів не могло бути, але зараз, від більшого поширення роботи у вечірньо-нічний час суспільство мабуть неабияк виграло б від підвищення продуктивності праці і задоволеності працівників.

Побутує думка, що в попередні епохи звичка рано вставати вироблялась у всіх з дитинства, тож не викликала особливих проблем. Але, схоже, проблема "сов" існувала давно. В мемуарах вихованок інститутів шляхетних дівчат саме необхідність вставати о 6-й ранку згадувалась як ( найбільша прикрість )

29 коментарів | Прокоментувати

17 серпня 2010 @ 21:25

Ще один доказ неіснування бога

Декотрі віруючі - чудовий доказ неіснування бога, або ж його безмежного милосердя. Якби я опинилась на місці бога, і мої послідовники влаштували таке посміховисько, прикриваючись моїм ім'ям, я б їх повбивала. Тому відоме парі Паскаля можна розвинути інакше: атеїстом бути вигідніше, адже, навіть якби бог існував, атеїсти мали б значно більше підстав сподіватись на його милосердя, бо твердження, що бога не існує - це суща дрібничка порівняно з тим, що кажуть про нього віруючі.

11 коментарів | Прокоментувати

17 серпня 2010 @ 02:02

(no subject)

Серед ночі перелякана жінка будить чоловіка "Ми горимо! Щось димом пахне". Чоловік (вчитель) кидається до столу і записує "Димом пахне - приклад, коли підмет в орудному відмінку".

Особливо витончений мазохізм - читати закони Мерфі, шукаючи там приклади до різновидів простих категоричних суджень, а також складних та модальних. А ще ж доводиться перевіряти, чи перекладачі не налажали.

6 коментарів | Прокоментувати

05 серпня 2010 @ 03:57

(no subject)

Днями у френдстрічці наткнулась на посилання із вражаючим заголовком:
Нинішня влада - одним документом: українську мову виключити!
Виявилось, йдеться про скасування постанови від 2.03.2010 про введення кандидатського іспиту з української, а також іспиту з української при вступі до аспірантури.
Перелік доповнень, внесених Вакарчуком, можна знайти тут, тож у новій редакції постанови, схоже, зміни внесені Табачником, зводяться до заміни слова "доповнити" словом "виключити". Загалом, Табачник в даному разі скасував ініціативу, яка проіснувала кілька місяців і на яку раніше у Вакарчука за понад два роки не знайшлось часу чи бажання (нагадаю, Вакарчук був призначений міністром освіти наприкінці 2007-го). Однак відразу ж здійнявся лемент про наступ на українську, а Вакарчук навіть побачив паралелі із Валуєвським циркуляром і Емським указом. Ця реакція частини патріотично налаштованої публіки породжує неприємне відчуття від прийомів жовтої преси - ну звісно, якби заголовок сформулювали "Табачник скасував березневу постанову Вакарчука про введення іспиту з української в аспірантурі", ажіотаж був би значно меншим, ніж від заголовків "українську - ~~заборонити~~ виключити!" Але кінцевим результатом буде те, що читач, розібравшись у чому справа, з прикрістю чи зневагою поставиться до тих, хто вдається до таких прийомів. Не в останню чергу і через те, що постанова Вакарчука була ( вразливою в кількох аспектах )

Вакарчук згадав мовну асиметрію науково-інформаційних джерел, наукової та навчальної літератури на користь російської, однак не вказав її причини. А головні причини ( не в українофобі Табачнику )

2 коментарі | Прокоментувати

04 серпня 2010 @ 20:23

(no subject)

Відсьогодні через спеку Вернадка закривається о четвертій, а значить, читачам тепер доведеться їхати в спекотний час не лише у бібліотеку, а й назад - близько шостої спека все ж трохи спадає, а сьогодні, їдучи додому о четвертій, подумки проклинала ідіотів, які додумались скоротити робочий день. Цей маразм, мабуть, можна пояснити хіба що бажанням працівників менше працювати.
Через це западло доведеться прокидатись раніше, а організм вперто вимагає переходу на літній режим (тобто, лягати спати під ранок, а прокидатись після 12-ї).

А ще зі щирим співчуттям і водночас не без злорадства спостерігаю, як чоловіки страждають від ґендерної несправедливості, не маючи змоги носити міні-спідниці.

12 коментарів | Прокоментувати

03 серпня 2010 @ 02:33

(no subject)

Одна з вправ, яку радять мешканцям мегаполісів для підтримання гостроти зору полягає в розгляданні віддалених об'єктів - наприклад, намагання побачити листя на далеких деревах чи форму вікон у будинках вдалечині. Не можу сказати, що я це роблю систематично, але склалась звичка, вийшовши з Вернадки, пару хвилин вдивлятись у багатоповерхівки на обрії, намагаючись чітко розрізнити поверхи. В неділю весь день сиділа за компом, вчора встала раніше, тож глянувши в дзеркало, не здивувалась, що очі червоні. Коли ввечері йшла з Вернадки, помітила, що будинки бачу гірше, ніж раніше, а ще відчувався легкий біль в очах. Кілька років тому у мене був випадок, коли після дня читання важкозасвоюваного тексту замість рядків постала суцільна сіра пляма. Я тоді неабияк злякалась, але підвівши погляд, помітила, що все інше бачила як зазвичай - і кожну нитку в светрику з дрібним плетивом, і стрілки в годиннику на протилежному кінці читального залу. До наступного дня симптом зник і більше не повторювався. Цього разу я провела у Вернадці менше чотирьох годин, і хоча математична логіка це задоволення ще те, але ж перед тим годинки півтори згаяла на легке чтиво про психологію суперечки, тож навряд чи за пару годин могла аж настільки втомитись. Тим більш, зараз симптом був інший - гірше бачила не текст, а віддалені будинки. Уявляючи ~~простуду, геморой, чиряк на сраці~~ провалений дедлайн, якщо почнуться проблеми із зором і доведеться обмежити роботу за компом, по дорозі додому випила склянку морквяного фрешу, вдома промила очі міцним чаєм і лягла подрімати. Вночі прокинулась, вилізла в мережу, й від однієї з новин полегшено зітхнула - виявляється, нічого страшного ~~це всього на всього наш будинок горить~~
http://for-ua.com/ukraine/2010/08/02/162753.html

13 коментарів | Прокоментувати

18 липня 2010 @ 03:51

(no subject)

Вордівська перевірка правопису автоматично виправляє елеатів на олеатів, а елейську школу - на егейську. Зате закон достатньої підставки і модальне виловлювання проходять непоміченими :)

Прокоментувати

09 червня 2010 @ 01:38

Схід і Захід разом...

У френдстрічці майже поряд трапились записи, в яких цитується один і той же рецепт, висловлений носіями протилежних ідентичнісних позицій:

iozhikov посилається на інтерв'ю Андруховича

– Ну, а навіщо такій Україні територіальна цілісність? Я б не боровся за неї як за якусь таку остаточну цінність. На мій погляд, варто було б іще 2005 року повести лінію на відокремлення Донбасу і Криму, й на сьогоднішній день ми б мали стійку проукраїнську більшість – десь відсотків понад 70. А так ми змушені як держава цілком і повністю підлягати волі цієї частини населення, якій ця держава не потрібна, яка її ненавидить, не любить і яка обирає до влади ворогів цієї держави.

aandrusiak дає лінк на запис в журналі

napivprovidnik де цитуються слова депутата-регіонала

Пока западные области будут в составе Украины, в стране будет раскол. Такое мнение высказал народный депутат из Партии регионов Юрий Болдырев на фестивале "Великое русское слово".
"Борьба на Украине идет между наследниками империи, и теми, кто мыслит чрезвычайно узко. Теми, кто считают своими и Сибирь, и Дальний Восток, и теми, кто уверен, что Карпаты выше Эвереста... Это борьба масштабов", - заявил Ю.Болдырев, слова которого приводит Росбалт.

Ну що ж, "донецькі" і "галичани" таки варті один одного.

19 коментарів | Прокоментувати

07 червня 2010 @ 04:18

(no subject)

Прогресуюча неадекватність Фаріон вражає, якщо ця інфа не перекручена. Важко сказати, чи вона дійсно ідіотка, чи виконує замовлення. Власне, проблема не тільки в самій Фаріон, вона лише яскраво унаочнює певний типаж борців, які самовіддано гроблять святу справу.

У спогадах Леоніда Плюща про Івана Світличного згадується такий тип "патріотів"
Доброокість - це безкорисливе захоплення всім, що хоч трохи було талановитим у тодішній Україні. Із цієї доброокої суворої зацікавлености людьми й виріс його беззастережний авторитет навіть у гістеричних націоналістів - була така, і, мабуть, ще не скоро минеться - порода патріотів. Саме завдяки їм я зміг на собі випробувати безперечність Іванового авторитету. Я в той час (може, за півроку перед першим арештом Івана Олексійовича) почав переходити на українську мову, ніяковіючи за її суржиковість. І хтось із "гістеричних" зробив із цього висновок та включив мене в ситуацію "верблюда"; знайомі один за одним перестали зі мною вітатися... Найгірше в таких ситуаціях, що навіть захищатися не можеш, бо в лице тобі ніхто й не закидає страшного слова "стукач". Дякувати Богові, я здогадався, хто причепив мені горба, і пішов до Світличного. Не називаючи прізвища, пояснив ситуацію: "Здогадуюся, хто запустив чутку. Ви її знаєте - дурна, гістеризована баба". Іван не підтвердив і не заперечив мого здогаду, але поступово кільце підозри відступило...
[Доброокий. Спогади про Івана Світличного. Упорядники Леоніда і Надія Світличні. К.: Час. – 1998. – с.356-357].

Шкода, що немає соціологічних даних, скільки добрих намірів російськомовних чи білінгвів було вбито зневагою з боку "гістеричних націоналістів"

19 коментарів | Прокоментувати

30 травня 2010 @ 21:14

Сучасна форма парадоксу "лисий"/"купа"

Якщо до дедлайну ще багато часу, то один змарнований день нічого не важить. Другий - теж, третій - також і т.д., а потім вкотре доводиться дивуватись, як це дедлайну знову вдалось так непомітно підкрастись.

6 коментарів | Прокоментувати